Підручники для школи

Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 96" Дніпровської міської ради, Новокодацький район, м.Дніпро

 





200 річчя Т.Г.Шевченка

 

 

 

 

 

 

Літературно-музичне свято

«Т.Шевченковеликий син українського народу»

 

 

«Мені тринадцятий минало…» 

«А буде син, і буде мати…»

«Зоре моя вечірняя…»

«Свою Україну любіть…»

«Садок вишневий коло хати…» Ми тебе не забудем, Тарасе!

 

 

 

Позакласний захід:

 

«Образ жінки – матері в творчості  Т.Г.Шевченка»

 

                        …А буде син і буде мати,

                        І будуть люди на землі…

Поезія Т.Шевченка - це квіти його душі, це рідні діти його серця…

Наша дума, наша пісня,
          Не вмре, не загине…

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте…

 

Стислий опис заходу «Образ жінки-матері в творчості Т.Г. Шевченка»

 

Мета заходу: виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив Т.Шевченко, ознайомити учнів зі сторінками життя великого Кобзаря, показати шанобливе ставлення поета до жінки-матері. Вчити дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.

  У заході брали участь учні 7-11 класів. У вступному слові ведучій розповів про 200 річницю з Дня народження національного генія. Пролунали уривки з віршів Т.Шевченка: «Доля», «Сестрі», «На пахучій панщині пшеницю жала…», «Наймичка», «Маленькій Мар’яні», «Лілея» та ін. Читання поезій супроводжувалось музикою.

  Учні 10-А класу виконали під бандуру народні пісні.

  Протягом заходу глядачі насолоджувались ліричними та запальними народними танцями, яскравим і художнім інсценуванням уривку з поеми «Наймичка». На екрані сцени висвітлювались фотографії Т.Шевченка та ілюстрації до його поезії.

  Захід підготували і провели вчителі української мови та літератури: Шевченко М.Є., Руденко К.А., Руденко Н.Ф., Теліпко Н.В., Котеленець Н.Ф.,Хусточко Л.І.

   Шевченківські дні

Шевченко і Придніпров’я

 

У першій половині 40-х років XIX ст. Т.Г. Шевченко був вже відомий і як художник, і як поет. Його "Кобзар” читали й перечитували, заучували напам’ять й переписували у Києві, Харкові, Полтаві та інших містах і селах по обидва боки Дніпра. Слово поета відгукувалось на Україні в тисячах сердець. Живучи на чужині, Т.Г.Шевченко мріяв про повернення. 
 
 У 1843 році мрія Шевченка здійснюється. В травні він виїхав в Україну, де не був протягом чотирнадцяти довгих років. Влітку 1843 р. як тільки закінчилися заняття в Петербурзькій академії мистецтв, Шевченко після чотирнадцяти років розлучення з рідним краєм їде в Україну.
 
Тарас Шевченко перебуває тут до лютого 1844 року, мандрує містами і селами Полтавщини, Катеринославщини, Чернігівщини, Київщини. 
 
Мета поїздки - побачитися з ріднею, зайнятися дослідженням побуту, історичного минулого свого народу, замалювати найбільш істотне з побаченого. Шевченко у вересні з Полтавщини переїздить на землі Катеринославської губернії, що завжди вабили його славним козацьким минулим.
 
Перебування Т. Г. Шевченка на Катеринославщині припадає на кінець серпня і, головним чином, на першу половину вересня 1843 року. Сьогодні не можна однозначно відповісти на питання, яким маршрутом мандрував поет на Дніпрові пороги, але відомо, що найкоротший із тодішніх поштових шляхів з Лубен через Хорол – Кременчук – Верхньодніпровськ – Катеринослав – Олександрівськ – Нікополь. Ймовірно, біля Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег Дніпра і опинився на землях Катеринославщини. "Прикметний шлях цей тим, що простягшись на цілих триста верств, починаючи от Ромна і до Кременчука, він не проходить ні через одне місто чи містечко, ні через село, ні навіть через хутір. Пролягає собі серед чистого, рівного, зеленого поля. Тільки де-не-де стоять корчми з великими стодолами та глибокими криницями…” – писав Шевченко про ці місця у повісті "Наймичка” . 
 
Підтверджує слова поета і його сучасник Г. П. Галаган: "Переїхавши Дніпро, ми їдемо безлюдним степом, зрідка тут трапляються пагорби, зрідка він гладенький як стіл". 
 
Пізніше у вірші "Сестрі" Шевченко писав про села, розташовані на берегах Дніпра:
 
     Минаючи убогі села,
     Понаддніпрянські невеселі… 
 
Але ж на Придніпров’ї Т.Г.Шевченка полонили красою чудові краєвиди в понизов’ї річки Орелі, де поміж численних скіфських та половецьких могил, на вершинах яких красувались кам’яні баби, розкинулися невеликі старовинні села, заквітчані садочками. Ті села ще зберігали помітні сліди земляних укріплень XVIII століття.
 
Про цю місцевість поет згадує у повісті "Наймичка": "...І непоштовим шляхом прямували чумаки через Орель на Старі Санжари" . А в поемі "Іржавець" згадується про будівництво оборонної лінії на річці Орелі. Від надто виснажливої праці, голоду та хвороб тут на віки вічні залишились тисячі козаків і селян. 
 
Під час подорожі поет не розлучався зі своїм альбомом, зробив десятки малюнків, але збереглися лише декілька: "На Орелі", "На Орелі (село)", "Краєвид з кам'яними бабами".

 

  

 

Є припущення, що на всіх трьох орільских малюнках Т. Г. Шевченка зображено одне й те ж місце на карті Придніпров’я: з різних точок зображено пейзаж біля села Турове (нині Царичанський район Дніпропетровської області). Художник точно передав вигини річки й особливості місцевості на цих невеликих, зроблених буквально "з коліна" малюнках. Більш того, на кожному з них ми бачимо зображення славетної гори Гілеї. Гілея вразила уяву художника і мала особливе значення в цих малюнках.
 
Чи був поет у Катеринославі? Це нам невідомо. Найчастіше вчені-шевченкознавці пишуть в дослідженнях: "…ймовірно". Але дослідник творчості Шевченка Петро Жур у книжці "Літо перше" стверджує: "Прямуючи до Дніпрових порогів, на Хортицю, Тарас Шевченко неминуче повинен був проїхати через Верхньодніпровськ у Катеринослав: так пролягала поштова дорога, а в подорожній для проїжджих було вказано, які головні станції минати і скільки платити прогонів" . 
 
Яким же був Катеринослав у ті роки? Містом, в якому мешкало близько десяти тисяч осіб і нараховувалось усього півсотні кам’яних будинків та до півтори тисячі звичайних хат-мазанок. В катеринославській гімназії вчителем малювання, креслення та краснопису з 1840 року служив співучень Шевченка по Академії мистецтв Іван Іванович Городницький. Є припущення, що поет міг зустрітися зі своїм товаришем, проїжджаючи через Катеринослав.
 
Мабуть, з Катеринослава Шевченкова подорож пролягла далі на південь. Шлях вів через Старий Кодак, де поет міг оглянути історичні місця, зокрема рештки фортеці Кодак, котру неодноразово здобували повстанські козацько-селянські загони і війська Богдана Хмельницького. Згадується ця місцевість у шевченківській п’єсі "Назар Стодоля". Герой твору каже: "Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город. От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось. Тоді і сам гетьман нас не розлучить" . Там же він побачив перший, Кодацький поріг. Але особливо велике враження справив на поета п'ятий дніпровський поріг - Ненаситець, або «Дід», як його називали в народі. Можливо, саме його велична, грізна картина навіяла Кобзарю слова у вірші "Причинна": "Реве та стогне Дніпр широкий..."

Пам’ятники Тарасу Шевченку в Дніпропетровську

 

Коли відзначалося спочатку 50-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка. (1911), а потім 100-років від дня народження (1914), катеринославська "Просвіта" активно включилася у збір грошей на спорудження йому пам'ятника.
Та перепони самодержавства і Перша світова війна зробили неможливою реалізацію бажання українського народу. Воно здійснилося вже за радянських часів, коли шевченківська спадщина значною мірою була позбавлена її національного характеру, а самого поета перетворено в революційного демократа і войовничого атеїста.
У Дніпропетровську, як і в інших містах України, перші пам'ятники поету з'явились ще в 20-30 роки ХХ ст. (наприклад, на Передовій вулиці), але вони були невеликими з гіпсовими бюстами на цегляних постаментах, не відзначалися високим художнім рівнем і мали в межах міста локальний характер.
 Перший в Дніпропетровську загальноміський пам'ятник Кобзарю встановлений 1949 року в парку названому його ім'ям на скелястому виступі біля дніпрової протоки проти Монастирського острова. Та цей пам'ятник мав дві істотні вади: по-перше, фігура поета стояла майже спиною до Дніпра, а по-друге, вона також була виготовлена з не дуже, як відомо, тривкого матеріалу — гіпсу.
А тому було прийняте рішення про спорудження нового памятника поетові на північному мисі Монастирського острова.
Модель скульптури Шевченка (висотою в 9,5 метра) створили скульптори - батько і син І. С. Зноба та В. І Зноба, а відлив із неї чавунну скульптуру вагою в 55 тонн у фасонно-ливарному цеху Дніпропетровського заводу ім. Леніна один з кращих майстрів художнього литва Микола Шишалов. П’єдестал - із гранітних кубів - висотою в десять метрів спроектував архітектор А.В. Вітвицький. Встановили пам'ятник в 1959р. Нині знаходиться на реставрації.
Але перший загальноміський пам'ятник (він тепер стоїть у с. Шевченкове), і другий на Монастирському острові, і той, що стоїть на Передовій вулиці відтворюють Шевченка таким, яким він був після повернення із заслання в кінці 50-х років XIХ ст.
А між тим, Шевченко відвідав Катеринослав у 1843 році, коли йому було 29 років.
Ця обставина, деяка віддаленість Шевченкового монумента на острові від центру, а також новий, незалежний статус України спонукала громадськість міста поставити питання про спорудження ще одного пам'ятника поетові - тепер уже в центрі міста. Модель його скульптури виконав відомий дніпропетровський скульптор, народний художник України В. П. Небоженко (наш земляк), якого надихав автопортрет Шевченка 1840 року.
Відлита майстрами ливарного цеху Дніпровського машинобудівного заводу, фігура Шевченка, поставлена на невисокий постамент, вдало відтворює його в сидячому положенні. Пам'ятник розташований в сквері біля театру, що носить його ім'я.
Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 24 серпня 1992 року.

 

Ім'я Т. Г. Шевченка носить Дніпропетровський академічний українській музично драматичний театр.
 
На березі Дніпра в Дніпропетровську розкинувся парк ім. Т. Шевченка.